Одним із найбільш дискусійних аспектів реформи старшої профільної школи є можливе створення додаткових бар'єрів для продовження навчання після 9 класу.
Для частини учнів із сільської місцевості або малозабезпечених сімей доступ до академічних ліцеїв може бути обмежений через транспортні, фінансові чи організаційні причини. У результаті вибір освітньої траєкторії може визначатися не лише здібностями та мотивацією дитини, а й соціально-економічним становищем родини.
Водночас сім'ї з вищими доходами матимуть більше можливостей для вступу до престижних ліцеїв, використання послуг репетиторів або навчання у приватних закладах освіти. Це створює ризик поступового посилення нерівності доступу до якісної середньої та вищої освіти.
Вчителі старших класів традиційно є найбільш кваліфікованою частиною педагогічного колективу. Саме вони забезпечують поглиблене вивчення предметів, підготовку до НМТ, участь учнів у предметних олімпіадах та наукових конкурсах.
У процесі трансформації шкіл у гімназії частина таких педагогів може зіткнутися з необхідністю змінювати спеціалізацію або місце роботи. Особливо гостро ця проблема може проявитися у невеликих громадах, де нові академічні ліцеї розташовуватимуться на значній відстані від місця проживання вчителів.
За відсутності продуманої кадрової політики існує ризик втрати досвідчених педагогічних кадрів та зниження якості освітнього процесу.
Міністерство освіти і науки України декларує намір підвищити престиж професійної освіти, орієнтуючись на успішні моделі Німеччини, Австрії та інших країн Європи.
Однак ефективність такої моделі безпосередньо залежить від рівня фінансування, сучасної матеріально-технічної бази та тісної співпраці з роботодавцями.
У багатьох регіонах України коледжі та заклади професійної освіти все ще потребують значної модернізації. Якщо збільшення контингенту учнів відбуватиметься швидше, ніж оновлення інфраструктури, це може негативно вплинути на якість підготовки майбутніх фахівців.
Тому ключовим питанням реформи є не лише перерозподіл учнів між різними типами закладів освіти, а й створення сучасних умов для професійного навчання.
Додаткові бар'єри для вступу до академічних ліцеїв можуть стимулювати зростання освітньої міграції української молоді.
Уже сьогодні частина українських сімей розглядає можливість навчання дітей у закладах освіти Польщі, Чехії, Словаччини, Болгарії та інших країн Європейського Союзу. Якщо батьки вважатимуть, що доступ до якісної академічної освіти в Україні стає складнішим, ця тенденція може посилитися.
Особливу увагу викликає той факт, що молодь, яка виїжджає на навчання у віці 14–16 років, значно частіше інтегрується в економічне та соціальне середовище приймаючих країн і рідше повертається в Україну після завершення навчання.
Для держави це означає ризик втрати майбутніх інженерів, науковців, ІТ-фахівців та інших висококваліфікованих кадрів, необхідних для розвитку економіки, оборонно-промислового комплексу та високотехнологічних галузей.
Окремої уваги потребує розвиток STEM-освіти. В умовах війни та глобальної технологічної конкуренції саме природнича наука, технології, інженерія, математика, особливо робототехніка та цифрові технології стають основою національної безпеки та економічного розвитку.
Тому оцінювати результати освітніх реформ доцільно насамперед через відповідь на запитання: чи збільшує реформа кількість майбутніх інженерів, дослідників, програмістів та технологічних підприємців, чи навпаки — створює додаткові бар'єри для їхнього формування.
Реформа старшої профільної школи має потенціал модернізувати українську освіту відповідно до європейських практик. Водночас її реалізація супроводжується низкою ризиків:
посилення соціальної нерівності доступу до якісної освіти;
кадрові втрати серед досвідчених педагогів;
недостатня готовність системи професійної освіти до масштабного навантаження;
зростання освітньої міграції молоді;
можливе скорочення кадрового потенціалу для STEM-галузей та високотехнологічної економіки.
Асоційовані експерти Міжнародного науково-дослідного центру СИНЕРГІЯ вважають, що суспільне та експертне обговорення реформи повинно зосереджуватися не лише на організаційних змінах, а й на їхньому теперішньому, короткостроковому, середньостроковому і довгостроковому впливі на людський капітал України, її конкурентоспроможність та національну безпеку.